Пятница, 13.12.2019, 06:09

Сайт Крутівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

А чи знаєте Ви що...


Перша гасова лампа винайдена у м. Львові працівниками аптеки «Під золотою зіркою» Ігнатієм Лукасевичем та Яном Зехом у 1853 р.


Вхід на сайт
Пошук
Наше опитування
Хто відвідав наш сайт?
Всього відповідей: 103
Хмаринка тегів
Календар
«  Декабрь 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів
Меню сайту
Сайт живе
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Друзі сайту
  • МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ
    І НАУКИ УКРАЇНИ
  • ЧЕРНІГІВСЬКЕ УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ
  • ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОІППО
  • ВІДДІЛ ОСВІТИ
    НІЖИНСЬКОЇ РДА
  • ІСТОРІЯ ШКОЛИ

    На берегах річки Остер розкинулося білими крилами село Крути. Стоять хати, вдивляються у воду вишневі сади, що навесні стають нареченими, хитають заквітчаними білими головами, восени рум’яніють, ніби соромляться своєї краси, а потому облітають їхні палаючі сльози-листя і пливуть, зникаючи назавжди.

    Звідки, коли виникло село? Хто вперше оселився у цьому мальовничому місці на берегах Остра? На жаль, достеменно цього не знаємо. Писемні джерела відсилають нас до 1624 року, коли Крути, після вигнання поляків, були передані Ніжинському магістратові.

    Із козаками пов’язують і назву села. У старовинній легенді, яку століттями передають із уста в уста мешканці Крут, йдеться про те, що в чарівному закутку на крутому схилі р. Остер оселився козак крутько зі своєю родиною. Тому й назвали козацьке село Крутами.

    Поступово кількість мешканців села зростає, усе більше людей оселяється тут, у мальовничому куточку неподалік ріки, тому вже в середині XVII ст. була збудована церковно-приходська школа, де здобували знання 20 – 30 учнів. Найбільш здібні з них продовжували навчання у повітовому й губернському містах. Приміщення школи, цього найпершого осередку науки й освіченості у селі, протягом більш ніж 350-літнього існування кілька разів потерпало від пожеж, але відбудовувалося громадою села, яка розуміла важливість грамотності, освіченості.

    На початку ХХ століття в Кагарликах (нині Крути) відбулася важлива для освіти села подія – відкриття 3-річної земської школи, яка розміщувалася на території сучасної господарської крамниці. Тут була одна класна кімната, у якій навчалося одразу три класи, невеличке приміщення для сторожа й прибиральниці, а також дві кімнатки для вчителя: у першій приймали гостей, а друга була спальнею.

    1924 року у школі працювали дві вчительки, однак ми знаємо ім’я лише однієї з них. Це Ольга Іванівна Тетеря.

    Відсутність необхідних для навчання умов, насамперед тісні шкільні приміщення й невеликий педагогічний колектив, проте, не мав негативного впливу на освітню ситуацію у селі: майже всі чоловіки вміли читати й писати. Натомість освічених жінок було зовсім мало…

    1925 року шкільні приміщення розширилися, адже «осередком науки» стає будинок, конфіскований у священика. У цій школі вже було дві класні кімнати. Окрім того, у селі виникає хата-читальня, де вчителі читають книги й газети селянам, учать їх читати і писати. Так поступово, дуже поволі крокує сільськими вулицями освіченість.

    Однак найбільше селян зацікавив драмгурток, організований працівниками школи. Люди приходили на репетиції, а в день прем’єри заздалегідь займали місця, співпереживали артистам.

    Мистецтво й наука знаходили шлях до серця й свідомості кожного, тому не дивно, що у 1927 році, у зв’язку зі зростанням кількості учнів, які бажають отримати знання, до двохсот, постало питання про розширення шкільного приміщення й збільшення терміну навчання. Цього ж року школа стала семирічною, а наступного року було закладено будівництво нової школи, яке завершилося у 1930 році. Спочатку було 4 класи, а потім, коли кількість учнів зросла, навчалися й у земській школі, і у будинку священика, і в церковній сторожці. Навчатися доводилося у дві зміни, а на третю зміну приходили дорослі (був організований лікнеп). У кожному класі було 35 – 40 учнів, а в 1935 році до першого класу записалося 50 дітей.

    А життя простувало далі, не затримуючись ні на мить…

    1940 року школа під керівництвом директора Шутенка І. Ф. реорганізовується в десятирічку. Був складений план будівництва нового приміщення для школи і навіть почалася робота, але завершити розпочате не вдалося, бо 22 червня 1941 року Німеччина оголосила війну Радянському Союзові. Усі будівельники й частина вчителів пішли на фронт. Залишилися лише ті, хто не підлягав демобілізації. Німецька влада дозволила продовжити навчання лише у чотирьох початкових класах. Німці давали пайок вчителям – фунт солі і 5 кг пшона. Із книжок у багатьох родинах залишився тільки  «Кобзар» Т. Г. Шевченка. Учителі часто крадькома приносили на урок цю найдорожчу для українця книгу й учили дітей рідної мови по безсмертних кобзаревих творах. Звичайно, це було небезпечно, але так хотілось вчити дітей своєму, а не чужому, ворожому…

    Нарешті настав час визволення. 14 вересня 1943 р. село було звільнено від фашистських загарбників і школа знову розпочала свою роботу – набрали всі класи, що існували до війни. Але не всі діти прийшли до школи. Надто важкими були умови: батьки воювали ще на фронті, а матері за два роки окупації так збідувалися, що підмогою їм у веденні домашнього господарства були лише слабенькі дитячі руки. Діти не мали одягу, взуття, не мали шкільних знарядь – ручок, олівців, паперу, а про підручники можна було тільки мріяти. Писали на газетах, старих довоєнних зошитах, на деревяних дощечках. У 1943 році до восьмого класу прийшли навчатись 16 дівчаток і жодного хлопчика, а наступного року – 17 дівчат і один хлопець.

    Закінчилась війна. Повернулися додому фронтовики, а серед них і вчителі школи – біолог Коваленко Т. Ф., фізорг Темчур А. І., класовод Гавриленко І. А. Але ніколи в клас вже ніколи не зайшли Гумен В. Д. (географ), який потрапив в оточення, вийшов з нього, повернувся в село, а підлий земляк-зрадник видав його фашистам, які розстріляли сільського учителя на власному подвір’ї; та     Остапець П. Н., який загинув на фронті.

    До школи запрошували всіх дітей віком до 14 років. Старших 14 р. (8 клас)  набирали по групах. Приймали лише здібних учнів, які добре навчалися. До Крутівської середньої школи ходили учні з Перебудови, Переяслівки, Бурківки, Кунашівки, ст. Крути. Відстань від школи до цих сіл – 4 – 10 км., а тому й не дивно, що на одній із зустрічей випускник далекого 1946 року сказав: «Нам життя стелило довгі дороги ще з дитинства». Майже всі учні першого післявоєнного випуску (1946 р.) вступили до інститутів. Серед них Хвостик Микола, Кургак Марфа, Опанасенко Анастасія, Паливода Єфросинія.

    Лише у 1953 році з ініціативи директора школи Харченка П. Г. та за сприяння місцевої влади продовжили будівництво приміщення школи, що було розпочате ще до війни. Коштів було обмаль. Хоч і працювали наймані робітники, але левова частка виконаних робіт була виконана батьками учнів і вчителям школи, які й заготовляли дерево, і обліплювали глиною стіни, і  дранкували, і клинцювали, і білили. У1955 р. будівництво було завершене і всі класи розмістилися у двох приміщеннях. Ці дві будівлі школи зустрічали і проводжали дітей до 1988 року. Яке чудове молоде життя вирувало тут! Досягнення виробничої бригади гриміли на всю Україну (60-ті роки). Спортивні перемоги вихованців школи під керівництвом вчителя фізкультури Курганського І. М. (60-70 р.). викликали захоплення.  А постановці вистав драматичного гуртка (керівник Помаз Г. Т.) могли б позаздрити професіонали.

    Час невпинно плинув і нові реалії життя вимагали використання в освітньому процесі сучасних технологій, технічних засобів навчання. У 1981 р. школу очолила молода, енергійна жінка, вчитель математики Кунтиш Валентина Іванівна. Саме в неї народилася ідея, яку підтримали керівники підприємств, розташованих на території села – ідея будівництва нової сучасної школи.  Проект школи і масштаби будівництва були сміливими. Фінансування новобудови взяла на себе дослідна станція «Маяк». Роботи велися  в три зміни. Разом із будівельниками в першу зміну працював шкільний колектив, у другу й третю – учні та батьки під керівництвом голови батьківського комітету Кот Любові Антонівни. За рекордно короткий термін – 10 місяців – у центрі села була зведена будівля   триповерхової красуні. 1 вересня 1988 року нова школа гостинно прийняла в свої обійми крутівських школярів.

    Мета виховної роботи школи завжди полягала в тому, щоб кожному юнаку й дівчині дати моральну, розумову, практичну і психологічну підготовку до праці, розкрити в кожному з них індивідуальні задатки, нахили та здібності. Безперечно, найбільше багатство школи – це її випускники. Список людей, які навчалися у школі, вийшли з її стін і якими сьогодні по праву вона може пишатися, очолюють ті, хто здобував тут освіту в далекі довоєнні і післявоєнні часи. Це видатний поет, лауреат премії Рильського, доктор філології  Качуровський І. В., ветерани війни, неповні кавалери ордена «Слави» Хілько П. І., Барус В. Д.,   професор Зязюн І. А., великий «учитель учителів» (ректор Полтавського педагогічного інституту, міністр освіти України), Півненко Л. І. – контр-адмірал Чорноморського флоту, Дяченко М. П., Барбаш П. Г. – математики-програмісти, Ворона П. М. – фізик, полковник Дем’яненко М. С., який працював начальником центру космічного  зв’язку, Павлюк П. М. – лікар-ендокринолог зі світовим ім’ям, народний художник Нечаєва О. М.

    Із роками колись велике козацьке село, яке налічувало на початок ХХ ст. 7 тис. жителів обезлюднює. На території села функціонує два сільськогосподарських підприємства і науково-дослідна станція «Маяк». Крім того, працює сільське споживче  товариство, є лікарня з перебуванням на денному стаціонарі, працює нещодавно відремонтований будинок культури. Відмінне сполучення села з районним і обласним центром, з містом Києвом. Із 2002 року село газифіковане. Але не дивлячись на це, кількість тих, хто бажає жити й працювати в селі постійно зменшується. Пояснити це можна лише неорганізованістю сільського побуту, важкою працею, неможливістю достойного заробітку на селі.  Але хочеться вірити, що наші діти, учні нашої школи, які кожного ранку 11 років поспіль йдуть до храму науки з вірою в прекрасне, знайдуть достойне застосування своїм знанням і здібностям, що прийде той час, коли девізом нашого суспільства стануть великі слова – МАЙБУТНЄ ДЛЯ ЛЮДИНИ.

    У  2005   навчальному році Крутівська загальноосвітня школа стала опорною, обєднавшись із Переяслівською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів. Зараз вона налічує 116 учнів. Навчальний заклад очолює Кунтиш Валентина Іванівна – незмінний директор школи протягом трьох десятиліть. 

    Головною дійовою особою навчального процесу є учень, тому, звичайно, центральною темою, предметом осмислення перед педагогічним колективом стоїть проблема гармонійного розвитку особистості дитини. Прислів’я говорить, що сад не дасть врожаю, як добре не подбає садівник. Дитина – сад. Учитель – садівник. Без виховання й настанови дитина – наче земля, яка, хоча й найкраща, родитиме лише бур’ян, якщо садівник її не працюватиме. Отож сіяти в душу дитини «добре і вічне» покликана, крім родини, школа. Виховання й розвиток духовно багатої, життєлюбної, талановитої особистості – головна мета педагогічного колективу нашого навчального закладу.  Високий рівень професіоналізму педагогічного колективу Крутівської ЗОШ І-ІІІ ст. забезпечує виконання цього завдання.

    © Корнієнко В.С., Монько Н.Ю.

    Вгору